раптом [КАМІННЯ] 7/12

Розмовлятимемо про міру/межу пластичності жінки у топосі "далекої війни". Колаборація двох мисткинь передбачає терапевтичний ефект та взаємопроникнення. Текст та відео-текст відображає мимовільність буття та аналіз досвіду, а від так і переосмислення існуючих зразків, які виформовують монументальний образ, роблять його непорушним і скам’янілим.
Найдавніші знахідки, що інтерпретують жінку – скам’янілості. Одні з них уособлення богинь певного культу, чи іграшки для наймолодших представниць суспільства (своєрідні барбі), за якими закріпили певні поведінкові патерни, чи зразки мистецтва та пам’яті, що підкреслюють неминучий зв'язок життя та смерті. Жінка видається монументальним означником, який ми хотіли показати у його плинності, розверглості каменю. Камінь може здатись «тінню» жінки, лушпинням, її «домом», що є частиною того «дому», який передбачений для неї «родом» чи «чоловіком». Жінка виходить «назовні», як героїня першого роману Вірджинії Вульф «Подорож назовні». Все, з чим ця «жінка» стикається – війна, чужість, скорбота – неминуче оцінюється нею через призму «лушпиння», та поза тим у неї з’являються інші відчуття, які викликають тривогу самопізнання. Війна виступає таким екзистенційним моментом, який дає змогу осмислити жінку як таку.